Автор Тимчишин Владислав – Україна, Вінниця.
Оригінал написано: 27.08.2013 23.00 – 28.08.2013 12.40
Коментар від автора – обов’язково прочитайте до кінця, кінець непередбачений. Бажано коли ви читаєте – уявляйте картину того, що ви читаєте)

Назва твору: “Кінець Світу”

“Як це – бути єдиною та останноью людиною на Землі? Це відчуття не передати.
“Я… Останній представник свого роду!” – людства більше немає. Всі століття, віки та епохи люди боролися за життя , щоб отак за один день зникнути з лиця землі.
Починаючи з першого прирученоого звіра, з першого винайденого інструмента,на протязі великих війн та катастроф, закінчуючи винайденням ядерних реакторів, техніки, яка може здійснювати подорожі під водою, на землі, в повітрі і навіть в космосі. Маючи змогу спостерігати та творити, слухати, записувати, переповідати, конструювати, а головне – розуміти. Люди – найвищі розумні істоти на землі, які можуть клонувати, спілкуватись на відстані, створювати неіснуючі світи… Зникли…
“Від долі не втечеш”, а доля супутниця часу. Час завжди іде вперед. Завжди буде кінець, і для нас він настав…
Говорять, що сучасні людські винаходи руйнують озоновий шар, захисний обладунок Землі, який захищає її населення від сонячного проміння, яке в свою чергу здатне знищити все живе. Утворені озонові діри, пропускають промені. Від них є загроза великого потепління. Льодовики розтануть, підвищуючи тим самим рівень океану. Будуть затоплені всі долини та низовини.
Хоча людство не може точно передбачити майбутнє…

Це був простий день, такий самий день, як і всі інші. Всі займалися своїми справами – вчили, працювали, грали, веселилися, плакали,винаходили, думали, читали, писали, ходили, в одному слові – жили.
Година йшла за годиною, хвилина за хвилиною, секунда за секундою. Це нескінченний перелік часу, який завжди буде існувати.
Сонце було велике та червоне. Воно вмирало, проживши свій життєвий цикл.
Раптом величне та життєдайне світло на Землі зникло. Сонце вкинуло останній промінь на землю і зникло… Назавжди…
Залишилась лиш електрика. Людство знало, але не було підготовлене до такої катастрофи. Все, що було живе, ще жило. Але це тривало не довго. Хоч електрика замінила людям сонце, вона не могла замінити сонячне світло рослинності планети. Рослини гинули… Покидали світ тварини… Зникла велика цивілізація…
Світ охолонув та завмер. Все живе загинуло. Скрізь одна темінь. Вона огорнула все – будинки, міста, країни, континенти – всю Землю.
Тиша…

Відтоді минули тисячі, десятки та сотні тисяц років. Все було так, як і в початок великого кінця*.
Планети стали руйнуватися, переміщатися, натрапляючи на інші планети.
Галактики та сузір’я теж мінялися… Все частіше траплялися великі зіткнення та вибухи. Виникали нові величезні чорні дири.
Земля все ближче наближалася, притягалася до центру Всесвіту – Великої Чорної Діри, яка охоплювала величезні простори, яка розшираляся щосекунди.

Всесвіт можна зрівняти з маленькою клітиною. Все однакове – закони, будова, форми. Може бути, що Всесвіт – це маленька частинка щось такого, що існує в другому світі. Може бути, що клітина це і є великий Всесвіт з всім, що в ньому є. Розмір нічого не означає.
Але все поєднує – кінець.
Кінець кінцю** настав.

На землі темно й тихо. Але зіткнення двох галактик розбудило її. Величезна кількість енергії сколихнула Землю і утворила нову Планету – молоду та сильну…
Проміння линуло до Землі. Ось воно – світло. Але кому воно вже потрібно? Нікому… Лиш мені…” – подумала остання Людина на землі.
Навкруги одні піски, які утворювали величезні пустелі. Неподалік виднілась кам’яна хатина з кілька-метровими в товщину стінами.
“Хто я? – було лиш одне питання в Людини – Я все пам’ятаю, як далекий сон! Це був простий день… Я йшов звідкись до рідної домівки… Раптом не стало світла…”
Думки проходили через Людину з величезною швидкістю.
“Світло зникло… Назавжди… Я хотів жити, але… Все почало меркнути. Я всеж таки дійшов до свої домівки та занув… Я відчував, що стає холодно, що моє серце зупиняється. Я не хотів прокидатися від сну… Все зникло”
З ока людини скотилася чиста, мов небо сльоза.
“Але я залишився тут… Тут, в цьому світі. Я відчував, що прокидаюся. Я не знав, що мені чекати, але тільки не це… Я піднявся з підлоги, мої руки тремтіли. Я оглянувся, було темно, як в безмісячну ніч. Навпомацки я зрозумів, що знаходжусь в кам’яній невеличкій кімнаті”
Людина піднялася з кам’яного валуна та подивилась на неосяжні простори пустелі…
“Я знайшов вихід з кімнати – невеличкі дерев’яні двері… Моє серце забилося з потрійною швидкістю – я відкрив двері”
Тяжко випустивши повітря з легень, Людина сіла назад…
“Мої руки, які я простягнув вперед, проникли в повітря. Я ступив ногою, мені нічого губити, і став на пісок. Самий простий пустельний пісок. Він був холодний. Я зрозумів, що земля все ще існує, але навкруги була лиш темінь…
Було тихо й раптом..”
Людина здригнулася від спогаду…
“Й раптом стало світло. Було стільки світла, що я заплющив очі але це мені не допомогло. Я бачив світло навіть з заплющеними очима. Стало тепло, аж надто тепло – надзвичайно гаряче..
Через кілька хвилин світло почало меркнути, я розплющив очі й почав розрізняти контури землі. Невдовзі я прекрасно та зі смутком бачив, що знаходжусь в пустелі. Вона буда скрізь…”
Людина з жалем оглянула пустельні простори…
“Раптом я зрозумів – я перший та останній бачив, як з’явилося нове світило, але за яку ціну. Мене вдарила грізна та жахлива думка – я самотній…
Таких, як я – немає, немає взагалі живих організмів!” – Людина задумалась.

“Хто я? – крикнула Людина на весь простір, що могла – Що мені робити?”
Людина випрямила плечі та прошепотіла: “Це початок нового Всесвіту, нового життя… Все що було позаду – зникло… Життя в кожного одне – і його треба берегти!”…
…та закрила очі…

* Початок великого кінця – автор має на увазі кінець життя Людства та Землі, а початок тому, що цей кінець тільки розпочинається.
** Кінець кінцю – автор має на увазі кінець руйнування Всесвіта.

Копіювати та переписувати текст дозволяється лише з дозволу автора.

 Loading ...